5 фраз, яких слід уникати під час дитячих конфліктів.
Майданчик чи пісочниця – це джерела маленьких дитячих драм. І якщо драми дитячі, то допомогти вирішити їх – завдання дорослих. Часто густо батьки не помічають, що своїми поясненнями створюють більше проблем ніж користі. Яких фраз насправді слід уникати?
Істерики через прохання поділитися лопаткою, сльози у черзі на гойдалку, сварки, бійки та подекуди відкрита агресія. Світ за межами сімейних квартир – це нова глава у розвитку дитини, коли вона починає контактувати не тільки з мамою і татом, а ще і з однолітками. На цьому етапі батьки все ще залишаються авторитетом у створенні уявлення про цей світ і все, що вони говорять, приймається за дитиною з повною довірою.
Тож що батькам краще НЕ казати і в без того емоційних конфліктних ситуаціях?
1. «Домовляйтеся!»
Ситуація: діти не поділили іграшку, одна чи обидві дитини шукають поради від дорослих.

Чому не можна так казати: здатність дитини домовитися прийде пізніше, повною мірою у підлітковому віці. Тож фактично домовитися в нашому уявлені вони у віці 2-5 років не здатні. Той факт, що вони шукають дорослого втручання прямо про це повідомляє.

Що краще казати натомість: а що якщо Ваня візьме ось цю іграшку, а ти – цю. Можливо, ви хочете помінятися іграшками? Тут усього дуже багато, на всіх вистачить. Обидва хочете лопатку? А що якщо ви будете гратися нею по черзі?

Чому так казати краще: так, можливо, здатність домовлятися самостійно прийде набагато пізніше, втім постійно проговорювати механізми, як саме можна домовитися, слід з маленького віку. Вони мають відкластися в пам’яті, щоб згодом слугувати своєрідним шаблоном в маленькій голові.
2. «Припини скиглити/ридати/істерику»
Ситуація: у дитини забрали або не дали лопатку.

Чому не можна так казати: це обмежує дитину в емоціях, а їм треба виходити. Особливо часто цю фразу чують маленькі хлопчики, яким, за стереотипами, не можна ридати і скиглити. Зрештою, з таких дітей можуть вирости дорослі, які не дають лад власним емоціям, не розуміють їх.

Що краще сказати натомість: я бачу і розумію, що тобі сумно, але це не твоя лопатка. Я розумію, що тобі сумно, але цей хлопчик/дівчинка просто пограється і неодмінно поверне твою іграшку.

Чому так казати краще: ви показуєте дитині, що вона почута і має повне право на те, щоб так почуватися. Ви стаєте на захист дитини, тож вона почуватиме себе впевненіше. Ви даєте зрозуміти іншій дитині і її батькам, що час повернути іграшку вашої дитини, бо це – її іграшка і вона їй потрібна.

3. «Поступися, це ж дівчинка!»
Ситуація: хлопчик грається своєю лопаткою, підійшла дівчинка і хоче погратися нею.

Чому не можна так казати: це не справедливо для обох дітей з багатьох причин. По-перше, по відношенню до хлопчика, тому що лопатка – це його особиста річ і саме він має вирішувати, ділитися нею чи ні. Стать іншої дитини жодним чином не сприятиме його вибору у маленькому віці, адже в питаннях особистих меж такого поняття як стать не існує. По-друге, це несправедливо до дівчинки. Ми намагаємось створювати суспільство з гендерною рівністю і такі фрази їм зовсім не допомагають. В голові обох дітей складатиметься шаблон, що у дівчинки з якоїсь причини більше прав безкарно відібрати лопатку, чи просто більше прав гратися іграшкою чужої дитини, що – не вірно.

Що краще сказати натомість: ти не хочеш поділитися?

Чому так казати краще: прибираючи гендерне питання, ви повертаєте дитину до справедливого світу, де є певний предмет і він йому належить. Прохання поділитися повертається у зрозумілу йому площину: він вирішуватиме, ділитися чи ні.
4. «Ось тобі сьогодні влетить»
Ситуація: діти посварилися в дитячому садочку і вам про це повідомляє вихователька.

Чому не можна так казати: бо ви не розібралися у ситуації. Дитина очікуватиме покарання так чи інакше, а значить, ймовірно, боятиметься розповісти батькам про те, що трапилося. Вихователька може бути не права, не бачити розгортання всіх подій. До того ж вона виступає лише в якості спостерігача.

Що краще сказати натомість: ти пам’ятаєш, що відбулося? Сподіваюсь, ми поговоримо про це вдома.

Чому так казати краще: ваша дитина могла бути неправа у сварці, а могла бути права, а буває, у сварках праві обидва учасники. Ваше завдання – розібратися у ситуації та розробити якійсь механізм уникнення її повторення разом з дитиною. Для цього необхідно, щоб дитина поділилася власним баченням і ви, як дорослий, зробите висновки, виходячи з інформації від дитини і від виховательки. Існують ситуації, коли буде необхідно залучити і третю сторону конфлікту – іншу дитину та її батьків, якщо ситуація напрочуд складна.
5. «Дай в лоб» або «Дай здачі»
Ситуація: дитину образили фізично, чи налаштовані проти неї агресивно.

Чому не можна так казати: такою фразою ви повністю викреслюєте варіант вирішення конфлікту мирним шляхом. Бійка – це останній (втім, можливий) спосіб вирішити суперечку, але до нього слід навчити дитину спочатку спробувати все інше.

Що краще сказати натомість: тебе образили? Що ти відчуваєш? Тобі сумно, мені б теж було сумно на твоєму місці. Ти злишся? Я теж би був злий. Ти знаєш, чому тебе образили? Розкажи мені.

Чому так казати краще: розкладаючи емоції по поличкам, ви даєте їм вийти як слід. Після того, як перші сильні емоції вийшли, стане можливим сісти з дитиною і разом подумати, як уникнути повторення конфлікту чи бійки. І ви, як дорослий, теж подумаєте і кілька раз зважите пораду про «давати в лоб», бо в більшості ситуацій вона все ж не доречна. У дуже агресивних ситуаціях найкраще шукати вирішення разом з іншою стороною – іншою дитиною і її батьками.
Конфлікти – це така ж частина дорослішання як прорізання зубів. Уникнути їх неможливо, а інколи і не треба, бо через них дитина вчиться комунікації зі світом. А нам, дорослим, мудрості та сил.
Made on
Tilda